Протитанкові ракетні комплекси. Частина 2


У першій частині автор розповів читачу про протитанкові ракетні комплекси першого покоління, їх конструктивні особливості та бойове застосування. Автор пропонує читачу продовжити знайомитись з цим видом озброєння далі.

Попри доведену на полі бою ефективність, ПТРК першого покоління мали ряд конструктивних недоліків, які обмежували їх можливості. Серед них в першу чергу вирізнялась складна система керування. Наведення ПКР «по трьом точкам» в бойових умовах вимагає високої кваліфікації та психологічної стійкості оператора, яка досягається тривалими тренуваннями. В процесі, оператор, щоб не збити управління ПКР мусив керувати нею протягом всього часу польоту, і аж до моменту ураження цілі, ризикуючи бути ураженим вогнем у відповідь.

Другим суттєвим недоліком була мала швидкість ПКР. Провідна лінія зв`язку була сильним і слабким місцем ПТРК. Швидкість польоту ПКР обмежується 100 м/с. ПКР з більшою швидкістю просто обривала дротову лінію зв`язку в момент пуску і таким чином – втрачала керування. Внаслідок малої швидкості польоту супротивник має час для вжиття заходів протидії.

Третім недоліком був тривалий час підготовки до пуску. Перед безпосереднім пуском розрахунок має на швидкість зібрати всі конструктивні елементи ПТРК в одну систему.  Наприклад, для приведення у бойове положення ПТРК «Малютка» розрахунок виконував наступні дії: пристикування бойової частини та крилового відсіку ПКР, розкриття крил, збирання пускової установки, розміщення ПКР на пусковій установці, підключення пульту керування до ПКР. Таким чином відсутня можливість негайного застосування ПТРК внаслідок миттєвої зміни обстановки на полі бою.

На підставі узагальнення досвіду у 70-х роках ХХ ст. з`явилися більш досконалі ПТРК другого покоління.  В них в першу чергу була вдосконалена система керування ПКР. Після того, як оператор суміщав прицільну марку прицілу ПТКР з ціллю, він здійснював пуск. Під час польоту ПКР до цілі оператор утримує прицільну марку на цілі, а команди керування  автоматично передаються на ПКР з апаратури керування. Остання протягом польоту здійснює безперервне суміщення ПКР з прицільною маркою та ціллю. Принцип управління отримав назву «по двом точкам» – «прицільна марка – ціль».

Для реалізації такого принципу керування у конструкцію апаратури керування та ПКР було внесено істотні конструктивні зміни.  Піротехнічний трасер на ПКР зник, натомість його замінив електричний трасер – така собі компактна, але яскрава лампа-фара. Апаратура керування являє собою комплекс, який окрім іншого містить в собі оптичний прицільний пристрій, суміщений з електронно-оптичним координатором.

Протитанкова керована ракета 9М111 ПТРК «Фагот»

1 –електромагнітний блок рульового приводу; 2 – кермо; 3 – кумулятивна бойова частина; 4 – маршовий двигун; 5 – сопло; 6 – крило; 7 – гіроскоп; 8 – акумуляторна батарея; 9 – блок керування; 10 – намотка проводу керування; 11 – лампа-фара.

Керування ПКР відбувається наступним чином. Після пуску в ПКР спрацьовує лампа-фара. Під час польоту яскраве світло лампи, направлене у бік ПТРК фіксується електронно-оптичним координатором апаратури керування. Таким чином вона фіксує місце розташування ПКР що летить у просторі. Апаратура керування перетворює світловий сигнал у повністю електричний, який по дротам передається на органи керування ПКР – гіроскоп та аеродинамічні рульові керма.

Під час польоту лампа ПКР посилає сигнал, сила якого відповідає положенню ПКР на лінії візування. У випадку переміщення оператором прицільної марки прицілу (і як наслідок зміщення координатора) сигнал лампи зменшується. Такий сигнал надходить в апаратуру керування, яка негайно по провідній лінії зв’язку передає коректуючі команди на органи управління ПКР, щоб вивести останню  на нульове відхилення лампи, яка знову даватиме нормальний по яскравості сигнал, і відповідно – на лінію візування.

Схема польоту ПТРК другого покоління (3). Координатор ПТРК (5) по сигналу (червона стрілка) лампи-фари (4)  визначає місцеположення ПКР (1) і передає коректуючі команди по провідній лінії зв’язку (2) на ПКР.

Вищезгадані конструктивні рішення дозволили дещо збільшити швидкість ПКР у польоті, і значно полегшити процес прицілювання та керування ПКР оператором.

Також поліпшилась зручність та швидкість приведення у бойове положення. Тепер ПКР у заводських умовах запаковувалась у транспортно-пусковий контейнер (ТПК), Він виконував дві функції. В першу чергу оберігає ПКР від механічних впливів (ударів, падінь з висоти), а також від несприятливих умов (волога, холод, спека). Також ТПК служить своєрідним «стволом», який під час пострілу спрямовує продукти згоряння у напрямку вперед і назад, а не в усі боки, не завдаючи шкоду оператору, який знаходиться поряд. Крім того, всередині ТПК може розташовуватись стартовий двигун, який вистрілює ПКР.

 

Протитанковий ракетний комплекс 9К111 «Фагот». Перший  радянський ПТРК другого покоління та основний протитанковий засіб української піхоти. ПКР розташована у трубчастому транспортно-пусковому контейнері.

Для того, щоб втиснути ПКР у габарити ТПК, крила ПКР виконані з гнучкого металу. Під час перебування ПКР у ТПК крила скручені та притиснуті до корпусу ПКР. Під час пострілу під впливом сил пружності крила розпрямляються і приймають вертикальне положення.

Для об’єднання всієї конструкції, ТПК з ПКР, та апаратурою керування встановлювалися на верстати, які також служать, як основа для розташування комплексу на різноманітних поверхнях.

Холодна війна супроводжувалася гонкою ядерних та звичайних засобів озброєння між країнами західного та соціалістичного таборів. У 1970 році на озброєння Радянської армії було прийнято перший ПТРК другого покоління 9К111 «Фагот». А у 1974 році було прийнято на озброєння ще один ПТРК – 9К111-1 «Конкурс». ПТРК «Конкурс» відрізнявся дещо більшим калібром ПКР (125 мм. замість 120 у «Фагота»), більш потужною бойовою частиною та збільшеною дальністю стрільби (4000 м. замість 2 500 м.). Але і важив «Конкурс набагато більше – маса комплексу (апаратура+ПКР+верстат) становила 47,7  кг., а «Фагота» – 35,5 кг. Тому ПТРК «Конкурс» як правило застосовувався як озброєння для бойових машин – БПМ-2, БМД-3, БТР-РД, 9П148 на базі БРДМ-2.

 

БМП-1 веде вогонь з ПТКР «Конкурс». Добре видно продукти згоряння стартового двигуна в момент пуску.

У 1978 році, в якості доповнення до «Фагота», на озброєння радянської піхоти було прийнято ПТРК малої дальності 9К115 «Метис». Перед конструкторами була поставлена задача максимально зменшити масу і здешевити вартість комплексу. Тульське КБ приладобудування змогло виконати поставлену задачу. Згадаємо про таку річ, як вартість. Виробництво ПТРК відноситься до точного машинобудування; у виробництві застосовується дорога сировина та велика кількість точних механічних та електричних приладів. В сукупності це призводить до збільшення вартості комплексу в цілому. Радянські конструктори вирішили максимально спростити апаратну «начинку» ПКР, і водночас дещо ускладнити апаратуру керування ПТРК. Відтепер у ПКР комплексу «Метис» щез гіроскоп. Натомість електрична лампа перемістилася на одне з розкриваємих крил ПКР. Під час польоту лампа обертається по спіралі разом з ПКР. По обертовим рухам трасера апаратура керування визначала інформацію про кутове положення ПКР, що дозволяє відповідним чином коректувати команди, які надходять по провідній лінії зв’язку на органи керування ПКР. В результаті всіх вдосконалень маса ПТРК «Метис» у бойовому положенні становить всього 26,3 кг.

 

 

Словянськ, Україна, літо 2014 року. Вояк незаконних збройних формувань збройних сил Російської Федерації на фоні ПТРК 9К115 «Метис».
Поява їх на озброєнні незаконних збройних формувань прямо вказує на причетність Російської Федерації до озброєння сепаратистів.

За «залізною» завісою також не ловили гав. В 1972 році спільними франко-німецькими зусиллями було прийнято на озброєння ПТРК «MILAN» (французька абревіатура від Missile d´infanterie léger antichar – легка піхотна протитанкова ракета), а у 1976 році – важкий ПТРК «HOT» для техніки.

Проте найбільш розповсюдженим став американський важкий ПТРК «TOW» («Tube launched, Optically sighted, Wire guided» – «запускаємий зі стволу, з оптичним прицілом, керований по проводам»), розроблений фірмою «Хьюз Еркрафт» і прийнятий на озброєння армії США у 1968 році. ПТРК постачався на експорт і прийнятий на озброєння армій 40 країн світу.

«TOW» включає в себе ПКР у пластмасовому герметичному ТПК, який перед заряджанням приєднується до пускової установки, апаратуру керування та переносної триноги. ПКР має кумулятивну чи осколкову бойову частину, твердопаливні стартовий і маршовий двигуни, а також бортову апаратуру керування з джерелом живлення. Система управління – напівавтоматична з інфрачервоною апаратурою супроводження ПКР і передачею їй команд по провідній лінії зв’язку. На полі бою ПТРК обслуговується розрахунком з трьох вояків. Дальність стрільби перших модифікацій ПТРК – 3000 м.

Вперше ПТРК «TOW» у якості протитанкового озброєння на бойових гелікоптерах були застосовані під час В’єтнамської війни у 1972 році. В якості експерименту два ударні гелікоптери AH-1 Cobra оснастили ПТРК. В період з травня 1972 по січень 1973 року з гелікоптерів було здійснено 81 пуск ПКР. Ними було знищено 27 танків, 13 одиниць іншого транспорту та кілька укріплених вогневих точок. При цьому, жоден гелікоптер не було збито, чи навіть пошкоджено.

Момент пуску ПКР комплексу «TOW».
Характерна особливість ПТРК «
TOW» – його універсальність. ПТРК може однаково успішно експлуатуватись з переносної триноги, з шасі автомобілів та бронетехніки.

Вдруге «TOW» яскраво себе проявив під час Першої Ліванської війни 1982 року. Станом на 1982 рік Організація визволення Палестини, за допомогою Сирії, Ірану та СРСР, створила свій окремий анклав на півдні Лівану, звідки здійснювала регулярні атаки на північ Ізраїлю. Останній вирішив шляхом блискавичної операції раз і назавжди викорінити гніздо палестинських екстремістів. 6 червня 1982 року Ізраїль розпочав вторгнення у південний Ліван, в ході якого було задіяно 1240 танків всіх модифікацій.

Взагалі бойові дії у південному Лівані стали своєрідною ареною випробування нових протитанкових засобів країн заходу та соціалістичного блоку. Ізраїльтяни уже мали на озброєнні закуплені у США ПТРК «ТОW». Останні ефективно уражали всі типи сирійських танків радянського виробництва, в тому числі і найновіші на той час Т-72. В той же час, ізраїльська армія, протягом завзятих боїв з сирійською армією та збройними формуваннями палестинських екстремістів зіткнулася з сильною обороною, насиченою протитанковими засобами, в т.ч. і ПТРК «Фагот». Останні також ефективно уражали більшість типів ізраїльських танків, проте виявилися малоефективними проти танків, оснащених динамічним захистом «Блейзер».  Під час влучання ПКР контейнери динамічного захисту «зустрічним вибухом» пошкоджували кумулятивну бойову частину, в результаті чого кумулятивний струмінь просто не формувався, або пробивав лише динамічний захист, не пробивши основну броню. Саме після Першої Ліванської війни всі армії світу спішно почали посилювати бронювання танків динамічним захистом.

Проте, на думку автора, найбільш яскравим бойовим епізодом у біографії «TOW» є громадянська війна у Сирії, яка почалася у 2011 році, і досі триває. Але про це автор розповість читачу в наступній статті.

Курт Оберст

Протитанкові ракетні комплекси. Частина 1

Протитанкові ракетні комплекси. Частина 3

Протитанкові ракетні комплекси: Післямова

Share on FacebookShare on Google+Tweet about this on TwitterShare on LinkedInShare on VKPin on Pinterest

2078
коментарі відсутні

Дивiться також