Роздуми про вибух складу боєприпасів під Калинівкою


Більш ніж три доби під Калинівкою Вінницької області лунали вибухи. Горів і палав найбільший склад боєприпасів України. Вкотре за три роки україно-російської війни Україна отримує ще один дошкульний удар, який боляче вдарив по загальній обороноздатності нашої держави.

Інформаційний простір перенасичений коментарями офіційних осіб, ЗМІ та інтернет-спільнотою. Серед всіх можливих версій вибухів уже названо декілька найбільш імовірних. Немає смислу їх повторювати, але я попрошу читача звернути увагу на деякі факти, які можуть прояснити ситуацію навколо цієї катастрофи.

Отже тезово.
Дві основні версії, які розглядає слідство, офіційні особи та суспільство: спланована диверсія ззовні (за допомогою дрона) та службова халатність. Перша версія, озвучена деякими офіційними особами, (наприклад речником СБУ Сергієм Місюрою) була тут же висміяна в соціальних мережах як неконструктивна. В цілому схиляючись до такої думки, заради об’єктивності я би не радив ставитися аж занадто скептично до такої версії. Так – Російська Федерація (принаймні зараз) не має на своєму озброєнні дронів та будь яких інших безпілотних літальних апаратів, які спроможні були б пролетіти хоча б тисячу кілометрів, несучи на собі боєприпасів, сили якої достатньо для завдання масштабної шкоди. Проте і без безпілотників у Російської Федерації є більш примітивні, але ефективні засоби проведення диверсій.

З одного боку ми маємо 2295 км кордону з державою-агресором. Також ми маємо сумнозвісну «стіну Яценюка», яка виконує суто декоративну функцію (оплачену за наш рахунок). Також ми маємо з агресором відкрите пасажирське сполучення – потяг Київ-Москва справно ходить і досі. А ще – ми маємо суцільно корумповані митну та прикордонну служби, з якими завжди можна «домовитись». А ще врахуйте профнепридатність СБУ, яка навчилася робити все що завгодно, але тільки не виловлювати ворожу агентуру.

З іншого боку ми маємо державу, яка має у своєму розпорядженні чисельні війська спеціального призначення, які спеціалізуються на глибинній розвідці та диверсіях. Нагадаю, що ще з 50-х років минулого століття Радянський Союз розпочав формування і підготовку диверсійних загонів. Основне завдання так званого «Спєцназа ГРУ» – проникнення на територію країн НАТО для знаходження та пошкодження шахтних пускових установок міжконтинентальних балістичних ракет, місць базування стратегічної авіації – носіїв ядерної зброї. Незважаючи на розпад СРСР, Російська Федерація досі має у своєму розпорядженні такі підрозділи.

В сукупності вищезгаданих факторів, проникнення на територію України та скоординована атака кількох ударно-диверсійних груп зі застосуванням вибухових пристроїв виглядає цілком імовірною. Проте доказово довести її буде цілком неможливо. Навіть не тому, що російські диверсанти не лишають слідів, а тому що багато хто з вищого військового керівництва України не буде зацікавлений у правді.

Службова недбалість – є набагато більш комплексною версією, ніж здається. Як правило вибухи трапляються у таких ситуаціях при елементарному недотриманні правил техніки безпеки при поводженні з вибуховими речовинами та боєприпасами. І відповідальність за таке недотримання має нести не тільки обслуговуючий персонал складу, але і вищі посадові особи міністерства оборони. Як зовсім недавно стало відомо, боєприпасів там було зібрано стільки, що ящики з боєкомплектом навіть не лежали, а просто валялись просто неба. Внаслідок недотримання умов зберігання боєприпаси зношуються, зазнають пошкоджень, і стають непридатними та небезпечними у зберіганні. Відповідно зовсім не обов’язково щось підривати навмисно. Достатньо, щоб якийсь зношений боєприпас здетонував внаслідок виходу з ладу запобіжних механізмів.

Багато запитань виникає і до чиновників міністерства оборони. Які, незважаючи на третій рік україно-російської війни досі не подбали навіть про елементарне – про проведення банальної інвентаризації, з метою визначення точної кількості боєприпасів всіх видів на українських складах. Адже досі чиновники не можуть озвучити точну цифру, скільки ж зараз насправді боєприпасів вибухає під Калинівкою? Не кажучи вже про потребу порахувати, скільки ще Україна спроможна буде воювати радянськими боєприпасами? Інвентаризація також дозволила би визначити, які боєприпаси непридатні до використання і підлягають утилізації. Проведення такого превентивного заходу в рази зменшила б імовірність випадкового вибуху. Також точно можна було би розрахувати суму бюджетного фінансування, потрібну для приведення до ладу всього складського комплексу. Не має сенсу покладати відповідальність за це на начальника складу, чи кількох полковників та генералів. Відповідальність лежить комплексно на всьому міністерстві оборони і особисто на головнокомандувачу. Які не подбали про схоронність боєприпасів, знаючи що іде війна, і Україна не має виробничих потужностей для виробництва боєприпасів.

І знову диверсія. Тільки на цей раз – зсередини. Україна досі лишається одним з найбільших експортерів радянської зброї та боєприпасів у країни Третього світу. Не кажучи вже про нелегальний продаж зброї та боєприпасів. На цьому ринку активно гріють руки злочинні ділки, яких кришують чиновники силових відомств. Відповідно, найлегшим способом приховати викрадення і продаж на чорному ринку зброї та боєприпасів – є влаштувати вибух на складі боєприпасів. При такому розкладі всі причетні гарантовано виходять сухими з води. Адже ніяк не можна довести крадіжку чи незаконне списання боєприпасів, якщо все в радіусі кількох кілометрів горить і вибухає. Тож вкотре варто подумати, кому з великих шишок у міністерстві оборони був би вигідний такий «фойерверк».

Кожна катастрофа в Україні перетворюється на ще один привід для зведення політичних рахунків. 28 вересня в ефірі телепрограми «Право на владу» на каналі «1+1» Антон Геращенко на весь рот кидав громи і блискавки у бік начальника Генерального штабу Віктора Муженка. Наче саме він має нести персональну відповідальність за цю катастрофу. Геращенко виявляє дивну забудькуватість. Чомусь Геращенко не пригадав Муженку його безпосередню причетність до бездарного командування, яке призвело до Іловайського розгрому. Або його ганебну брехню 29 січня 2015 року, коли українські вояки захлинались кров’ю під Дебальцевим, Віктор Муженко офіційно заявив: «На сьогоднішній день ми маємо тільки факти участі окремих військовослужбовців Збройних сил РФ, громадян РФ в складі незаконних збройних формувань у бойових діях. Бойових дій з підрозділами регулярної російської армії на сьогоднішній день ми теж не ведемо». Геращенко, як досвідчений політикан чудово знає про давно перезрілий запит суспільства на справедливий суд і жорстке покарання. І він у слушний момент і явно на замовлення згори, приносить в політичну жертву Віктора Муженка, зробивши його винуватцем катастрофи, делікатно обходячи питання при цьому відповідальність вищих посадових осіб держави, РНБО і особисто Петра Порошенка. Для політиканів типу Геращенка небезпечно називати винуватців більше ніж одного, бо інакше доведеться притягувати до відповідальності вищих посадових осіб держави. А одного цапа-відбувайла ніколи не шкода.

На жаль питання чим буде воювати Україна, втративши такий величезний запас боєприпасів, лишається відкритим, і таким, що не буде вирішений протягом наступних кількох років. Серед усього цього безладу є лише одна приємна подробиця. Знову, у час лиха українське суспільство знову показало приклад самоорганізації в умовах розгубленості та повільної реакції держави та її відомств. Знову волонтери і небайдужі громадяни першими взялися за евакуацію та забезпечення населення, що живе у небезпечній близькості від місця катастрофи. Тільки цей приклад дає нам ще один маленький промінь надії на світле майбутнє.

Курт Оберст

Редакція не несе відповідальності за зміст авторських матеріалів. Думка редакції може не співпадати з думкою авторів публікацій.
Share on FacebookShare on Google+Tweet about this on TwitterShare on LinkedInShare on VKPin on Pinterest

3467
коментарі відсутні