Темна сторона інциденту в керченській протоці


Листопад 2018 року запам’ятається нам завдяки інциденту у Керченській протоці.  Цього дня ВМФ України втратив три кораблі – два малих броньованих артилерійських катери типу «Гюрза» – «Бердянськ» та «Нікополь» і один рейдовий буксир «Яни Капу», які були обстріляні, заблоковані й приведені у Керченський порт кораблями ФСБ Російської Федерації. В бранці дісталися 23 українські моряки.  Поза всяким сумнівом військова перемога вкотре дісталась росіянам. Натомість Україна вирішила на повну відігратися на дипломатичному й інформаційному полі.  25-27 листопада МЗС України та особисто президент Петро Порошенко почали «дзвонити в усі дзвони», й закликати світову спільноту покарати знахабнілих росіян. Не менш бурхливо відреагували й соціальні мережі. Фейсбучний ефір заполонили нові прокльони на адресу РФ, українські полонені моряки миттю стали мало не мучениками, а аватарки багатьох українських користувачів Фейсбуку прикрасилися плашками «Я підтримую українських моряків»…

Через два місяці, коли нарешті емоції дещо затихли, автор хоче показати темний бік Керченського морського бою. А інакше його і не назвеш – це був справжній морський бій бойових кораблів зі застосуванням морського озброєння. Автор відобразить у вигляді кількох риторичних питань, які тим не менш дозволять внести певну ясність і розвіяти певні ілюзії.

Питання №1. Чому на п’ятий рік україно-російської війни ВМФ України не готові до морської війни?

Найперший і визначальний факт. П’ятий рік іде україно-російська війна.  Україна воює з агресивним супротивником, який має набагато більшу чисельну перевагу і не рахується з нормами міжнародного права.

І знову ми живемо у паралельній реальності, у війні без війни. Коли командування вдає, що «російських збройних формувань на території України не має» (цитата начштабу Муженка під час Дебальцівського розгрому у січні 2015 р.). А ВМФ України знову наче не знає, з ким ділить акваторії Чорного та Азовського морів.

Звичайно, хтось може сказати, що ВМФ України заслабкий, щоб протистояти ворожому флоту. Ну припустимо, що на морі у нас також відбувається якесь химерне «АТО» чи «ООС». В такому випадку складається враження, що командування ВМФ України й, мабуть, особисто командувач ВМФ – віце-адмірал Ігор Воронченко, не роз’яснило підлеглим порядок дій капітанів бойових кораблів при зустрічах з бойовими кораблями ВМФ Російської федерації. І тим паче – порядок застосування озброєння при спробах захоплення. Хоча як на мене дії капітана корабля, при спробі захоплення його судна є очевидними…

Питання №2. Чому українські кораблі не відкрили вогонь у відповідь?

Будь-які спроби блокування, пошкодження чи захоплення бойового (БОЙОВОГО) корабля держави є неприхованим актом агресії проти держави, під чиїм прапором ходить бойовий корабель. Тому капітан такого корабля має право вживати всіх без виключення заходів, збройних у першу чергу, для того, щоб будь яким способом уникнути захоплення ввіреного йому корабля. Такий порядок дій закріплений у міжнародних правових нормах, а ще більше – тисячолітнім бойовим досвідом застосування всіх без виключення флотів країн світу. Навіть в абз. 28 п. 77 Положення «Про корабельну службу у Військово-Морських Силах Збройних Сил України» чорним по білому написано «У випадках, які не передбачені військовими статутами Збройних Сил України, цим Положенням та наказами, командир корабля відповідно до обстановки діє на власний розсуд, додержуючи інтереси та гідність держави».

Автор звертає увагу читача на тисячоліттями сформовану у всіх військово-морських флотах ролі капітана корабля. В умовах морського бою, капітан  має право на власний розсуд вчиняти ті чи інші рішення, які дозволять завдати шкоду ворогу та уникнути захопленню корабля.

Допитливий читач може подивитись профільну статтю у Вікіпедії та подивитись характеристики артилерійських катерів «Бердянськ» та «Нікополь», в т.ч. їхнє озброєння. Два ракетні артилерійські модулі – один на носу, інший –  на кормі. Кожен модуль складається з однієї 30-мм автоматичної гармати, одного автоматичного гранатомета, одного кулемета та двох керованих ракетних комплексів. Для порівняння – російські сторожові катери типу «Соболь» та «Мангуст», які брали участь у захопленні українських кораблів, мають на озброєнні лише один великокаліберний кулемет. Серед усіх російських кораблів, які взяли участь у морському бою, лише російський протичовновий корвет «Суздалєц» має озброєння, що переважає. Таким чином українські бронекатери мали локальну вогневу перевагу, і як наслідок – можливість відкрити вогонь і завдати супротивнику значної шкоди, щоб назавжди відбити бажання блокувати українські бойові кораблі.

 

Ракетно-артилерійський модуль бронекатера «Бердянськ» та «Нікополь». Їх вогню цілком було достатньо, щоб втопити половину російських кораблів, які брали участь у Керченському морському бою.

Чому командири бойових кораблів вчинили злочинну бездіяльність і не вступили у бій з російським флотом у відповідь на його агресивні дії? І це на п’ятому році війни?

Питання №3. Чому капітани кораблів не вжили всіх заходів, щоб уникнути захоплення своїх кораблів?

Припустимо декілька абсурдних ситуацій (а абсурду в україно-російській війні – хоч греблю гати):

  • що кораблі перед походом банально не завантажили боєкомплектом;
  • з генштабу ВМФ України прийшов категоричний наказ «спостерігати й не стріляти».
  • раптово у капітанів бойових кораблів прокинувся гуманізм, і вони вирішили віддатись на милість ворога. В надії, що він збереже всім життя, і матері з дружинами побачать своїх батьків і синів.

І навіть за наявності вищевказаних причин є декілька варіантів дій. Кожен бойовий корабель оснащується системою самозатоплення, яка дозволяє потопити корабель силами екіпажу. І знову постає питання чому кораблі було не втрачено у бою, а банально віддано росіянам. Віддано на блюдечку. Майже не ушкоджені й боєздатні бойові кораблі!!!

Автору довелося переглядати рунет, і читати статті, у якому росіяни з неприхованою зловтіхою розписують подробиці захоплення українських кораблів. Усіляко підкреслюючи той факт, що українських моряків просто витягали за шкірку з катерів, в т.ч. з гальюна.  Попри явну брехливість російських ЗМІ, факт здачі кораблів без бою та без спроб уникнути їх захоплення не викликає сумніву.

Нагадаю читачу ключові статті Кримінального кодексу України, під які точно підпадають дії командирів українських бронекатерів.

Стаття 427. Здача або залишення ворогові засобів ведення війни. Здача ворогові начальником ввірених йому військових сил, а також не зумовлене бойовою обстановкою залишення ворогові укріплень, бойової та спеціальної техніки чи інших засобів ведення війни, якщо зазначені дії вчинені не з метою сприяння ворогові, – караються позбавленням волі на строк від трьох до десяти років.

Стаття 429. Самовільне залишення поля бою або відмова діяти зброєю. Самовільне залишення поля бою під час бою або відмова під час бою діяти зброєю – караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

Стаття 430. Добровільна здача в полон. Добровільна здача в полон через боягузтво або легкодухість – карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

На підставі вищевикладеного автор підводить до болі простий висновок.

  1. Морський бій у Керченській протоці – ще одна поразка держави Україна на фронтах Україно-російської війни і ганебна пляма на репутації нашого військово-морського флоту.
  2. Дії командира бронекатера «Бердянськ» – лейтенанта Романа Мокряка, та командира бронекатера «Нікополь» – старшого лейтенанта Богдана Небилиці підпадають під дію статей 427, 429, та 430 ККУ. Командири кораблів не прийняли бою у відповідь на відкриту атаку з боку ВМФ Російської Федерації, не вжили всіх заходів задля уникнення потрапляння бойових кораблів у руки ворога, здали супротивнику справні та боєздатні бойові кораблі ВМФ України.
  3. Нечисельний Військово-морський флот України, який і так знаходиться у явно жалюгідному стані, втратив два бойових кораблі. Таким чином флот ще більше втратив у своїй і так не великій боєздатності.
  4. У бранці дісталися 23 українських моряків. Враховуючи, що для Російської федерації життя українців не варті ніякої цінності, ніхто не може ручатись, що з метою дізнання на українських полонених не вчиняють «фізичних засобів впливу» (так свого часу у документах НКВД позначались тортури). Тим паче умови у російських в’язницях прямо загрожують життю і здоров’ю.

Тому плашки користувачів ФБ «Я підтримую українських моряків» викликають у автора лише відразу. І вкотре автор нагадує. Іде війна. А на війні стріляють і убивають. Стріляй, або застрелять тебе. Убивай, або уб’ють тебе. А закони морської війни завжди були ще більш суворими: або екіпаж рятує корабель і рятується сам, або під час загибелі корабля екіпаж у більшості гине разом з ним. Це тисячолітній безжальний закон морської війни. Ніхто ще не придумав інших способів воювати! Віддаватись на милість ворога, для якого просто не існує таких понять як «закони та звичаї ведення війни» та «права людини», рівносильна самогубству. Цю прописну істину мають розуміти всі: від рядового до головнокомандувача, від матроса до адмірала. Будь-хто з вояків, хто нехтує виконанням присяги, має поставати перед українським судом, і нести за це відповідальність. 

Печальний постскриптум.

Одне із завдань, яке Росія ставила перед собою, коли організовувала провокацію в Керченській протоці, спровокувати нас на відповідь, щоб ми почали стріляти, і використати цю можливість, щоб почати відкриту агресію проти України». Заявив міністр оборони України Степан Полторак у інтерв’ю каналу 112.

Вдумайтесь у сказане. Міністр оборони воюючої держави де-факто стверджує, що відкритої агресії проти України з боку Російської федерації немає! А як же анексія Криму і Донбасу? А як же Іловайський і Дебальцівський розгроми? А як же тисячі убитих українських вояків, убитих і поранених російськими «іхтамнєтами». Виходить це не агресія? Виходить це не війна? Тоді що це?

 

Курт Оберст

Share on FacebookShare on Google+Tweet about this on TwitterShare on LinkedInShare on VKPin on Pinterest

5640
коментарі відсутні

Дивiться також