Українська броня. Частина 1


На світанку 15 вересня 1916 року англійці вперше кинули на позиції німецької кайзерівської армії біля річки Сомма новітню бойову техніку – танки. Поява чудернацьких машин, які страшно гуркотіли, рипіли, брязкали гусеницями та стріляли з гармат і кулеметів, викликала масову паніку у німецькому війську. В результаті вперше з 1914 року англійським військам вдалося просунутися углиб території німців аж на 5 кілометрів. Саме з цієї дати і починається історія танків. Протягом ХХ століття танки безперервно модернізувалися, і стали високоефективними бойовими машинами, які вдало суміщають у собі рухливість, бронезахист та вогневу міць. Але водночас активно розроблялися і засоби протидії танкам. З полів битв першої світової війни також розпочинається протистояння засобів їх захисту та їх ураження.

Новою сторінкою у військовій історії стала україно-російська війна. В ході цієї війни обома сторонами використовується як бронетанкова техніка радянського виробництва, так і модернізовані зразки. Танкові війська України і досі лишаються головною ударною силою сухопутних військ. А у цій війні – основним мобільним засобом вогневої підтримки піхоти. 

 

Емблема танкових військ Збройних сил України – без всякого сумніву, найбільш ефектна і красива емблема з усіх інших.

 

Сучасна Україна може похвалитися деякими успіхами у виробництві та модернізації бронетанкової техніки. Одним із цінних надбань незалежної України після розпаду Радянського Союзу став «Харківський завод транспортного машинобудування імені В.А. Малишева». Це був один з найбільших заводів у Радянському Союзі, який масово випускав бронетанкову техніку. Разом з ним Україні дістався науковий потенціал «Харківського конструкторського бюро з машинобудування імені O.O. Морозова», яка з часів Союзу займалася проектуванням та модернізацією різноманітних зразків бронетанкової техніки.

Завдяки такій спадщині Україна прийняла ряд енергійних спроб запустити виробництво нових зразків техніки для експорту. І не безуспішно. Найбільшим успіхом стала модернізація радянського основного бойового танку (ОБТ) Т-84УД під індексом Т-84. У 1996 році Україна (на велику злобу і заздрість Російській Федерації) уклала контракт з Пакистаном на поставку 320 танків Т-84. Сума контракту становила 650 мільйонів доларів. Контракт було успішно виконано українською стороною. Проте всі успіхи України частково нівелювалися тим, що танкові  війська України протягом років незалежності отримували лічені одиниці модернізованої техніки. Про новітні зразки навіть не було мови. На десяту річницю незалежності України у 2001 році Майданом вперше «продефілювали» перші десять танків Т-84, за яких оборонне відомство станом на дату параду навіть не розрахувалось з заводом імені Малишева.

Танковий парк України на початок 2014 року складався з 10 танків Т-84 «Оплот» і 1100 Т-64, з яких 76 модернізовані до рівня Т-64БМ «Булат». Ще до 650 Т-64, а також до 273 Т-80 і до 474 Т-72 знаходилися на зберіганні (1) .

З початком україно-російської війни Україна у аварійному порядку почала вводити у експлуатацію буквально всі танки, які лишилися у наявності. Бойові машини – зняті з консервації, часто неукомплектовані – ставали в стрій, щоб надати необхідну підтримку нашому війську на полі бою. Розплатою за це стали високі бойові втрати у танках. Тільки протягом 2014 року ЗСУ втратили 78 танків та 236 БМП (2) .

Завзятість та тривалість протистояння на східному фронті плюс втрати/знос/технічне і моральне застарівання наявної бронетанкової техніки вимагають від України діяти у двох напрямках:

  • модернізувати, наскільки це можливо, наявні бойові машини;
  • на основі отриманого досвіду експлуатації і бойового застосування розробити та прийняти на озброєння нову бойову машину, яка замінить всі існуючі тепер зразки танків.

Перш ніж перейти власне до питання «а який власне танк потрібен Збройним силам України?» автор пропонує до уваги читача екскурс у наукову і технічну частину цього питання Адже без розуміння деяких технічних нюансів дещо важко скласти свою думку та розібратися у предметі питання.

Сучасний основний бойовий танк являє собою самохідну гусеничну бойову машину. Особливостями танка є: наявність броньового захисту, який оберігає машину від її ураження супротивником, швидкість, яка дозволяє маневрувати по місцевості, а також висока вогнева міць, покликана знищувати живу силу і техніку супротивника. Після другої світової війни танк вважався «абсолютною зброєю», якій можна протиставити лише танк. Найбільшу танкову армаду всіх часів зібрав Радянський Союз, величина танкового парку якого становила 70 000 (!) одиниць бронетанкової техніки. У розпал холодної війни країни НАТО не тільки підсилювали власні бронетанковій війська, а і активно впроваджували у озброєння різноманітні протитанкові засоби: ручні протитанкові гранатомети, протитанкові ракетні комплекси, ствольна і ракетна артилерія, бойові гелікоптери, броньовані літаки-штурмовики, озброєні багатоствольними гарматами і керованими ракетами, засоби дистанційного мінування. Ядерна зброя врешті решт – буквально всі види озброєння армії США та європейських армій готувалися зупинити і знищити радянську танкову армаду.

 

Німецький піхотинець з ручним протитанковим гранатометом «Panzerfaust-3»
Німці здобули багатий досвід протитанкової  оборони. А оскільки у випадку початку нової глобальної війни радянська армія піде до Ла-Маншу саме через Німеччину, остання з німецькою педантичністю насичувала Бундесвер високоефективними протитанковими засобами.

 Відповідно за час неоголошеної Холодної війни НАТО та Російська Федерація (як правонаступниця СРСР) зібрали багатий арсенал протитанкових засобів. Розглянемо побіжно деякі з них.

 

 Протитанкові вістря

Протягом першої половини ХХ століття основним протитанковим засобом була ствольна артилерія, яка для ураження танків використовувала боєприпаси (постріли) з бронебійними та кумулятивними снарядами. Бронебійний снаряд – це по-суті болванка з міцних сортів металів, яка будучи випущена з гармати, і розігнана до високої початкової швидкості пробиває перешкоду (в т.ч. броню танка) та все що знаходиться поза нею. Різновидом бронебійного снаряду є бронебійно-підкаліберний. Він являє собою видовжений стрижень з важкого і високоміцного металу (напр. з карбід вольфраму) з оперенням для стабілізації в польоті. Діаметр стрижня набагато менше калібру ствола – звідси і назва «підкаліберний». Для пострілу з гармати такий снаряд впаковано у спеціальний відокремлюваний піддон, відповідний до калібру гармати. Наприклад, бронебійно-підкаліберна «стріла» ЗВБМ11 пущена з радянської 125 мм. гладкоствольної гармати 2А46 з початковою швидкістю 1720 м/с здатна пробити бронеплиту в 400 мм. завтовшки, розташовану під прямим кутом, яка знаходиться на дистанції 2000 м..

 

 

Бронебійно-підкаліберний снаряд у польоті. На фото зафіксовано момент відокремлення піддону після вильоту снаряду з гармати.

 

Дещо по іншому влаштований та діє кумулятивний снаряд. Його будова наступна: у заряді вибухової речовини снаряду влаштована воронка, обернута розтрубом вперед. Поверхня воронки облицьована 2-3 міліметрами міді, алюмінію чи сталі. При зустрічі снаряду з бронею танка відбувається підрив вибухівки, в результаті чого металічне облицювання оболонки обтискається, схлопується, і викидає розжарений металізований струмінь,  направлений уздовж осі воронки. Струмінь з великою швидкістю і під тиском ударяє в броню і пробиває її. 

 

Бойова робота кумулятивного снаряду

Бронепробиваємість снаряду залежить від багатьох факторів. В першу чергу зіткнення має відбутися під сприятливим (перпендикулярним польоту снаряда) кутом; а для кумулятивного – на певній відстані від броні, для формування кумулятивного струменя потрібної довжини.  Також не менш важливим є властивості танкової гармати.

Кумулятивні боєприпаси, окрім, власне, спорядження ними снарядів до артилерійських гармат, широко почали застосовуватися у протитанкових засобах піхоти: ручних протитанкових гранатометах (РПГ)  та протитанкових ракетних комплексах (ПТРК), які застосовували протитанкові керовані ракети (ПТКР).

В другій половині ХХ століття, коли по планеті Земля палали локальні конфлікти, виявилося, що протитанкові засоби ефективно розправляються з потужними броньованими машинами.  Наприклад, під час «Війни Судного Дня» у 1973 році ізраїльська 252-га резервна танкова дивізія за одну добу втратила 165 танків з наявних 268 тільки від вогню єгипетських піхотинців, озброєних радянськими гранатометами РПГ-7 та протитанковими ракетними комплексами «Малютка».  Ще більш високу ефективність продемонстрували спеціалізовані ударні гелікоптери АН-1 “Cobra” озброєні ПТКР, які під час В’єтнамської війни завдали важких втрат бронетанковим військам Демократичної республіки В’єтнам. 

Яким же чином намагалися захистити танки? Спочатку це намагалися вирішити банальним нарощуванням товщини броні. Напр. товщина лобу башти британського танку FV 214 «Conqueror» сягала 176 мм. німецького Panzer VI В Tiger 2 (Королівський тигр) – 180 мм., а радянського ИС-3 – 250 мм.! Але скоро виявилося, що це – шлях у нікуди. Машини ставали переобтяженими і мало маневреними, і як виявилося товщина броні часто не є серйозною перешкодою для потужних кумулятивних снарядів великих калібрів. Тим не менш вихід було знайдено.

 

Багатошаровий танковий щит

 По досвіду Другої світової війни виявлено, що найбільша кількість влучань припадають на лоб башти та лоб корпусу, менше у борти, і ще менше в корму. Відповідно максимальну товщину бронювання розпочали нарощувати у найбільш загрозливих для удару частинах машин.

Також конструктори  велику увагу приділяти оптимальному розташуванню броньових плит танка. Як було сказано вище – оптимальним для ураження є розташування цілі під прямим кутом до снаряду. Натомість на основних бойових танках бронеплити почали розташовувати під гострим кутом по відношенню до снаряда. При зіткненні з такою поверхнею існує висока імовірність того, що бронебійний снаряд рикошетує від цілі, а кумулятивний – отримає від удару пошкодження кумулятивної воронки, в результаті чого кумулятивний струмінь не сформується, та не завдасть серйозної шкоди.

 

 

Носова частина американського основного бойового танку М1А1 «Abrams». Бронеплити лобу корпусу виконані під кутом до траєкторії снаряду, що сприятиме його рикошету.

Ще у другу світову війну німці активно використовували на своїй бронетанковій техніці протикумулятивні екрани, виставлені на певній відстані від основної броні танка. Борт корпусу є вразливим місцем, а прикрити його по всій довжині посиленим бронюванням означає переобтяжити машину.

 

Російський основний бойовий танк Т-90С

Борти закриті протикумулятивними екранами.

 Як виявилося, відносно легкі екрани по ефективності не поступаються монолітній броні, викликаючи передчасний вибух кумулятивного снаряду на безпечній відстані від основної броні, та сильно ослаблюючи удар бронебійного.

Також конструктори почали використовувати рознесену броню, коли суцільна броньова плита замінюється на кілька менших,  які знаходяться на деякій відстані одна від одної. При зустрічі з такою бронею снаряд, пробиваючи першу плиту витрачає свою силу на її пробиття, в результаті досягши другої плити – снаряд б’є по ньому зі зменшеною силою і порушеною цілісністю. Кумулятивний струмінь також витрачаючи частину енергії на пробиття першої плити може не пробити другий.

Поступово замість цільної гомогенної броні (тобто броні, яка має однорідний склад і складається з одного виду металу чи сплаву металів) конструктори танків перейшли до комбінованої броні, коли простір між бронеплитами став заповнюватися речовинами, які стійкі до кумулятивного струменя та удару. Комплексна перешкода з таких шарів матеріалів  здатні якщо не зупинити то серйозно ослабити шкоду, завдану снарядами.

 

 

 

Будова комбінованої броні:

1 – броньові плити; 2 – наповнювач у оболонці;

3 – протиосколковий/протирадіаційний підбій.

 Новим словом у бронюванні став динамічний захист, або так звана «активна броня». Будова її наступна. На основний броньовий лист, кріпляться спеціальні контейнери, заповнені вибуховою речовиною. При ударі кумулятивного снаряду вибухова речовина у контейнері вибухає. Зустрічний вибух з контейнера у напрямку снаряда пошкоджує і руйнує його так, що при ударі кумулятивний струмінь або не формується зовсім, або через вибухову хвилю розсіюється. При цьому вибухова речовина у контейнері не вибухає від прострілу кулями легкої стрілецької зброї чи від осколків артилерійських снарядів і мінометних мін.

Бойова робота динамічного захисту:

1 – основна броня танку; 2 – контейнери динамічного захисту (КДЗ) з вибуховою речовиною; 3 – «зустрічний вибух» КДЗ , 4 –ПТКР з кумулятивною бойовою частиною.

 З’явившись у 80-х роках динамічний захист, разом з іншими заходами по бронюванню різко підвищив рівень танків на полі бою. Проте розробники протитанкових засобів також ґав не ловили. На озброєнні почали надходити тандемні кумулятивні снаряди, які містять у носовій частині передзаряд. Останній під час удару підриває елемент динамічного захисту; в той же час розташований за передзарядом кумулятивна бойова частина пробиває основну броню. Бронебійно-підкаліберні снаряди почали вироблятися з нових значно міцніших металів,  які при зіткненні під гострим кутом частково зберігають свою початкову траєкторію польоту. Ще більш небезпечними для танків стали ПТКР з траєкторією польоту, що программується,  і які уражають кумулятивним струменем танк в область даху башти – одне з найменш захищених місць танка. Таким чином протистояння снаряду і броні продовжується.

 У боротьбі за територіальну цілісність Україна використовує бронетанкову техніку минулого століття, яка по своїм характеристикам уже не відповідає вимогам часу. За перші 10 років ХХІ ст. засоби ураження бронетанкової техніки були значно вдосконалені. Навіть у Російській Федерації здійснюються активні науково-дослідні роботи та випробування нових типів протитанкових засобів. А деякі з них уже пройшли успішне бойове застосування у сирійській війні (напр. РПГ-29 «Вампир»). Таким чином орієнтовно через два-три роки збройні сили Російської Федерації зможуть отримати перевагу на полі бою, що обернеться і важкими втратами для Збройних сил України. Держава має відповісти розробкою нової, якісно захищеної бойової машини, яка здатна буде протистояти новітнім протитанковим засобам.

Завдяки цій статті читач узагальнено познайомився з матчастиною засобів ураження і бронезахисту бронетанкової техніки. У наступній частині ми розглянемо питання бойового застосування української бронетанкової техніки в україно-російській війні і означимо, якими рисами має володіти перспективний український танк.

 

Курт Оберст

 

Share on FacebookShare on Google+Tweet about this on TwitterShare on LinkedInShare on VKPin on Pinterest

7899
коментарі відсутні