Війна на Сході України роз’єднує сім’ї


Трагедія війни полягає не лише у смерті, руйнуванні та інших фізичних наслідках, перш за все вона відбивається на психологічному стані людини й часто це відображається на тих, хто безпосередньо не приймає участь у бойових діях. Так само сталося й на Донеччині и Луганщині.

Нещодавно фонд «Демократичні ініціативи» оприлюднив результати соціологічного опитування жителів Донецької та Луганської областей згідно якого із-за ідеологічних розбіжностей чимала кількість родичів перебувають у стані серйозного конфлікту, що інколи призводить до повного припинення спілкування.

«Для відносної більшості опитаних мешканців Донбасу, які мають близьких на неконтрольованих територіях (44,5%), конфлікт фактично ніяк не вплинув на їхні відносини з близькими. Близько чверті опитаних (25%) все ж відзначили, що конфлікт спричинив погіршення стосунків: виникнення різного рівня суперечок, а то й припинення спілкування. Частіше конфлікти виникають у мешканців Донецької області (38% проти 11%). Ще для 16% мешканців обох областей конфлікт зблизив їх з їхніми рідними і близькими за лінією розмежування», – повідомляється на офіційному сайті Фонду.
Зазвичай суперечки починаються з відношення до подій 2014 року, того хто прав, а хто винен і частіше за все закінчуються конфліктами. Найгірше те, що такі суперечки відбуваються часто поміж найріднішими людьми навіть між батьком та сином.

«З 2014 року важко спілкуватися із сином – ми виїхали а він вирішив залишитися разом із онукою-школяркою. Онука приїхала на літо, судячи з її розповідей навчають там погано, нічому не вчать крім ненависті до України, на тлі своїх ровесниць якось здається, що навіть відстає у знаннях», – зізнався один із мешканців Алчевська.

І такі історії не поодинокі як свідчить практика, окрім географічного розділення мешканців Сходу поміж ними проходить ще й ідеологічне розшарування, причому воно буває носить й частково побутовий характер.

Так, на кінець 2016 року соціологи зафіксували в Україні погіршення відносин між місцевими та переселенцями найбільш гостро це відчувалося в Донецькій, Луганській, Харківській і Київській областях. При цьому основними причинами загострення ситуації є зниження рівні життя населення, а також конкуренція між переселенцями і місцевим населенням за ресурси, житло, робочі місця, пільги, медикаменти і тому подібне.

Також переселенцям часто відмовляють в оренді житла, прийомі на роботу і обслуговуванні в державних установах. Крім того, в деяких регіонах України існує упереджене ставлення до одиноким матерям, переїхали із зони АТО. Як сказала експерт, існує думка, що якщо жінка приїхала з дитиною і без чоловіка, значить, чоловік воює проти України.

Цікаво, що погіршилися відносини й між друзями та близькими, що живуть не лише у непідконтрольних районах Донеччини і Луганщини та України, але й з близькими, що живуть у Росії.

«Коли три роки тому у нас були захоплення будівель, вбивства, віджим – друзі з-під Воронежа дзвонили нам і вітали, мовляв, все, Донецьк буде в Росії. Потім до них влітку поїхали перші біженці з Донецька. Правда, не під Воронеж, а десь на Урал, їх туди направили прикордонники. Воронежців, як і раніше дзвонили, дивувались, як ми тут живемо. Потім дзвінки припинилися, тому що на питання “Як життя?” ми розповідали, як у нас життя: бідність, війна, абсолютне безправ’я. Вони не вірили, але я на прикладах їм пояснила: ціни в магазинах – захмарні, зарплати – копійчані. Ті жахнулися, сказали, що таких зарплат у них навіть у сільській глибинці немає, а ціни дійсно вище, ніж у середньому по Росії. Ну і дзвонити перестали. А адже ми з ними на Євро-2012 на «Донбас Арені» за Україну хворіли, гімн співали і нашим прапором махали. І ні про що погане тоді не думали», – розповіла свою історію виданню «Сегодня» донеччанка Вікторія.

Житель Макіївки Геннадій розповів, що спілкується з російської ріднею тому, що родинні зв’язки для нього важливіше політичних. «Щоправда, вони завжди починають пояснювати мені, що у мене тут відбувається. Телевізора надивляться і переказують. Я їм кажу: «Так все не так!» – а вони ображаються. Мовляв, телевізор не бреше, а я починаю сміятися. Звичайно, «не бреше». Досі я їм пригадую, як у їх програмі «Час» ведуча розповіла, що «бандерівці» ходять по Донецьку і позначають хрестами будинку російськомовних громадян. Це в квітні 2014-го, сам бачив і чув по Першому каналу», – каже Геннадій.

Як бачимо, через вплив пропаганди порушуються найміцніші зв’язкі — кровні. Що вже казати про загублені дружні та приятельські стосунки з тими, хто лишився по той бік лінії.

Микита Синицін

Share on FacebookShare on Google+Tweet about this on TwitterShare on LinkedInShare on VKPin on Pinterest

17061
коментарі відсутні