Впровадження освітньої реформи на рівні Донецької області: динаміка, досягнення і проблеми


На 2017/18 навчальний рік Міністерство освіти і науки України запланувало старт освітньої реформи. У Донецькій області розроблено Проект регіональної програми «Освіта Донеччини в європейському вимірі 2017 – 2020 рр.», який  значною мірою відображає головні складові освітньої реформи. Він передбачає реалізацію низки проектів по її ключовим стратегічним напрямкам: управління та інституційний розвиток, зміст освіти, здоров’я та безпеку, виховання на цінностях сталого розвитку, інтеграція в європейське співтовариство.

 

Перший етап: навчальний експеримент і впровадження інклюзивної освіти

У 4-х школах Донецької області (Краматорська українська гімназія Краматорської міської ради, Іллінівська спеціалізована школа I-III ступенів Костянтинівської районної ради, Комунальний заклад «Маріупольська загальноосвітня школа I-III ступенів № 47 Маріупольської міської ради Донецької області», Добропільський навчально-виховний комплекс «Спеціалізована школа I-III ступенів № 4 з поглибленим вивченням окремих предметів – дошкільний навчальний заклад» Добропільської міської ради) триває освітній експеримент з навчання першокласників за новою методикою LEGO. Крім цього, експеримент включає кардинально інші умови і стиль навчання. В цілому, можна констатувати успішний хід експерименту. Відбувається обмін досвідом на регіональному та міжрегіональному рівні. Як зазначила директор Краматорської української гімназії, 40 вчителів Донецької області побували на уроках, що проводяться за експериментальною програмою. Незабаром очікують делегацію з 70 чоловік. Також донецькі вчителі побували у Львові за програмою обміну досвідом. Учасники експерименту контактують і з розробниками програм і навчальних матеріалів, надають інформацію для громадськості про хід експерименту, його практичні аспекти. Батьки першокласників дають позитивні відгуки. Правда, не обійшлося без технічних труднощів, пов’язаних з ремонтом Краматорської гімназії. У зв’язку з цим та з транспортними проблемами батьки 18-ти учнів припинили їх участь в експерименті. Як заявив голова Донецької військово-цивільної адміністрації, здійснюються заходи, спрямовані на прискорення робіт і на притягнення до відповідальності підрядника.

В цілому по Україні відмічається вельми тривожна тенденція до збільшення кількості дітей з інвалідністю. За даними МОН України, кожна 10-та дитина має особливі потреби в навчанні. У прифронтовому регіоні ситуація погіршується ще й через фізичні і психологічні наслідки війни. У 2018 році збільшується цільова освітня субвенція на інклюзивну освіту. У Краматорську, Костянтинівці, Покровську та в інших містах вже почали роботу інклюзивні класи.

 

Можна виділити кілька груп проблем на рівні області в забезпеченні організації інклюзивної освіти:

  1. Створення необхідних умов для навчання дітей з обмеженими можливостями (обладнання, реабілітаційні заходи, психолого-педагогічний супровід та ін.).
  2. Виділення тих груп дітей, які можуть навчатися у звичайних школах, і тих, яким краще буде вчитися в спеціалізованих установах (діти з важкими порушеннями, діти, які потребують абсолютно специфічних методик навчання і середовища спілкування).
  3. Кадрова проблема. Дефіцит вчителів з відповідним досвідом, асистентів вчителів. Для більшості категорій дітей необхідний постійний психологічний супровід.
  4. Значні психологічні травми у дітей внаслідок війни, які накладають відбиток на весь процес навчання. Представники громадських організацій, що займаються психологічною реабілітацією дітей, і організацій, які здійснюють просвітницьку діяльність з інклюзивної освіти, відносять дітей з психологічними травмами до окремої групи дітей з особливими потребами. Вони акцентують увагу на необхідності створення для таких дітей спеціального навчального середовища.
  5. Подолання суспільних стереотипів у ставленні до людей з особливими потребами.

Найважче поки піддаються вирішенню три останні проблеми.

 

Громадсько-державне управління та самоврядування в навчальних закладах

З посиланням на ст. 28, 70 Закону України «Про освіту» Проект регіональної програми «Освіта Донеччини в європейському вимірі 2017 – 2020 рр.» передбачає, зокрема, реалізацію проектів 1.1. «Громадсько-державне управління освітою на основі децентралізації» та 4.2 «Учнівське самоврядування». Однак проект 1.1 безпосередньо не передбачає створення органів громадсько-державного управління. Йдеться про освітні ради при главах ОТГ, про міські фонди підтримки освіти та ін., тобто – інститути, які не виконують функції управління освітою. Можливо, автори програми упустили цей момент виходячи з тих міркувань, що головна ініціатива в цьому процесі має виходити від громадськості. В такому випадку представникам громадськості варто активно ініціювати і чинити тиск на відповідні інститути.

Серед заходів, передбачених Проектом 4.2 на 2017/18 рр. знаходимо семінари, тренінги, засідання і зльоти органів учнівського самоврядування. З 2018 року планується проводити конкурси серед педагогів на кращу модель учнівського самоврядування навчального закладу. Тут варто звернути увагу на деякі вихідні умови. По-перше, на сьогодні відсутні як самоврядування, так і уявлення про його суть.

На сайтах шкіл, де міститься хоч якась інформація про учнівське самоврядування, типова картина така: школи інформують, що система органів шкільного самоврядування включає добровільні об’єднання учнів молодших, середніх і старших класів, а також шкільне об’єднання «Рада міністрів». Положення про роботу об’єднань і міністерств представляють хаотичний набір змістовно різних висловлювань, які не мають ніякого відношення до суті самоврядування. Плани роботи об’єднань дублюють плани виховної роботи школи на навчальний рік. Серед завдань об’єднань найчастіше вказуються: організація шкільного дозвілля, висвітлення подій шкільного життя, організація літньої трудової чверті тощо. На різні ради, які входять до складу об’єднання, покладається відповідальність за створення умов для навчання, за організацію відпочинку, за участь в міських заходах, за проведення змагань і олімпіад, за чергування і прибирання в школі та інше. При цьому, учасники об’єднань зобов’язані «бути опорою учнівського колективу і класного керівника». Мають право «брати участь в плануванні виховної роботи в школі», «клопотати перед педагогічним колективом про заохочення учнів», «слухати звіти секторів і приймати по ним рішення».

«Ради Міністрів», виявляється, виступають головними органами самоврядування. У положеннях зазначається: «Виховна діяльність здійснюється через організацію шкільного самоврядування – Раду Міністрів. Рада Міністрів координує діяльність шкільних міністерств. Міністерства курирують класні активи – губернії на чолі з губернатором». Відповідно, кожне міністерство має здійснювати свій набір виконавчих функцій в організації навчання і відпочинку, забезпеченні участі в запланованих заходах і здійсненні контролю за дотриманням дисциплінарних вимог. Логіка функціонування міністерства як виконавчого органу цілком витримана. Незрозумілими залишаються два аспекти: надання їм статусу органів самоврядування і дублювання функцій рад, об’єднань і міністерств. До того ж, всі вони зводяться до виконання планів і розпоряджень, можливості брати участь в обговореннях без гарантій врахування пропозицій. Звичайно, за ними закріплені повноваження просити і клопотати перед адміністрацією і педагогічним колективом. Очевидно, проводити збори і зльоти для таких органів «самоврядування» не надто доцільно. Мабуть, варто почати з просвітницької роботи про сутність самоврядування в навчальному закладі, з відпрацювання його структури.

По-друге, дивує те, що в конкурсах на кращу модель учнівського самоврядування навчального закладу планується участь лише педагогічних працівників. Виходить, що вони повинні створити зручну для себе модель «самоврядування». В цілому, це свідчить про відсутність розуміння суті самоврядування і у авторів Проекту регіональної програми. Адже самоврядування, перш за все, передбачає колегіальність. Тому брати участь в розробці проектів, в конкурсах повинні не лише учасники навчального процесу, а й усі зацікавлені сторони. У тому числі і громадські організації.

 

Громадянське та національно-патріотичне виховання: вирішувати завдання, не завдаючи шкоди

Для прифронтового регіону проблема громадянської освіти та виховання, його поєднання з національно-патріотичним вихованням стоїть особливо гостро.

За даними Міністерства соціальної політики України, в Донецькій області проживають найбільше внутрішньо переміщених осіб – близько 530 000. З огляду на цей фактор в поєднанні з іншими – активними міграційними процесами і контактами з жителями окупованих територій, станом регіональної політичногї свідомості, найважливішими завданнями в процесі реінтеграції, – проект громадянської освіти має виступати важливою складовою регіональної програми розвитку освіти. Однак в розробленому Проекті програми «Освіта Донеччини в європейському вимірі 2017 – 2020 рр.» відсутній не лише окремий проект з громадянської освіти, а й будь-якої згадки про неї. Тільки в проекті 4.3 «Освіта і духовний розвиток особистості» мова йде про створення обласного центру духовного виховання у співпраці з релігійними та громадськими організаціями, про «запровадження навчальних дисциплін духовно-морального спрямування як основи для формування особистості і національно-патріотичного виховання».

Відповідно виглядає і практична сторона питання. Громадянська освіта не впроваджується. Заходи в навчальних закладах по національно-патріотичному вихованню проводяться за типово радянським сценарієм. Таким чином, складається ситуація протиставлення «русско-мирскому» патріотизму кальки з нього ж. А це додатковий фактор небезпеки. Діяльність громадських організацій більше спрямована на психологічну допомогу дітям, організацію дозвілля. Безумовно, це вкрай важливо. Але потрібно також розширювати сферу докладання зусиль, створювати систему неформальної громадської освіти. Необхідно, щоб люди бачили чітку різницю між імперським підданським патріотизмом і патріотизмом громадянина цивілізованої держави, заснованого на усвідомленні її цінностей. Для цього вкрай важливо ставити на чільне місце громадянську освіту і виховання, в рамках якого здійснювати патріотичне. Поки все відбувається з точністю до навпаки.

 

Децентралізація системи освіти в Донецькій області: опорні школи

Створення опорних шкіл в якості центрів освітніх округів – важлива складова реформи децентралізації в сфері освіти. Місія опорних шкіл полягає у тому, щоб зробити якісну освіту доступною для всіх дітей, незалежно від місця їх проживання та фізичних можливостей. Серед цілей – оптимізація витрат на утримання шкіл та забезпечення профільності освіти в старших класах.

Децентралізація передбачає, що органи місцевого самоврядування та шкільні адміністрації наділяються широкими повноваженнями щодо організації, фінансування та управління роботою опорних шкіл.

У Донецькій області процес створення опорних шкіл був запущений з ініціативи «зверху» в рамках децентралізації системи управління на місцях. Протягом 2015-17 років в області було створено 9 об’єднаних територіальних громад та 8 опорних шкіл. У контексті завдань децентралізації освіти очікувалося, що більшість опорних шкіл будуть відкриті з ініціативи рад ОТГ і перебувати в їх управлінні. Однак, цього не сталося.


Джерело: дані сайтів
«Децентралізація в Україні»; «Інформаційна система управління освітою».

На сьогоднішній день, тільки 2 опорні школи області перебувають в управлінні рад ОТГ. Це – Шахівська загальноосвітня школа та Ільінівска спеціалізована школа. Інші – в управлінні районних та міських рад (по 3 школи).

Той факт, що значна частина опорних шкіл управляється міськими радами – відмінна риса Донецької області, що пояснюється високою урбанізацією регіону, інтенсивними темпами зменшення населення в містах обласного значення. У більшості областей України опорні школи створюються, в основному, в сільській місцевості.

У той же час, мала кількість опорних шкіл в управлінні рад ОТГ по відношенню до тих, яякі знаходяться в управлінні міських та районних рад, ілюструє загальну для всіх областей України проблему. Вона полягає в тому, що децентралізація освіти реалізується лише формально. Районні та міські ради мають сформовані «традиції» взаємин з обласними та районними держадміністраціями, виконуючи підлеглу роль по відношенню до них. Держадміністраціям вигідно зберігати це положення, а радам – звично. Тому перехід управління опорними школами до рад ОТГ здійснюється досить повільно. В той же час, ради ОТГ, самі будучи «продуктом» децентралізації, мають шанс уникнути підпорядкування держадміністраціям та втілити на практиці принцип автономного самоврядування.

Формальний підхід до створення опорних шкіл загрожує тим, що реальна децентралізація освіти може так і не відбутися, а цілі реформи – не будуть досягнуті.

Як виглядає ситуація з опорними школами в Донецькій області на фоні інших областей України? Уявлення про це дає діаграма, розроблена Міністерством освіти та науки України, станом на 12.03.2018 р

За кількістю опорних шкіл Донецька область не займає лідируючих позицій і, разом з Луганською, ділить 18-е місце серед всіх областей України. Однак, з огляду на непросту ситуацію й те, що найбільш густонаселені частини області окуповані, положення зі створенням опорних шкіл в цілому – непогане. За кількістю опорних шкіл Донецька область випереджає деякі області України, де немає війни і ніщо не перешкоджає реформам: Закарпатську область (0 опорних шкіл), Івано-Франківську (6), Черкаську (7), Миколаївську (7).Джерело: сайт «Децентралізація в Україні».

За відсотковим співвідношенням опорних шкіл в управлінні ОТГ до їх загальної кількості в області, Донецька область – на рівні середніх показників по Україні (2 загальноосвітні школи в ОТГ з 8, що становить 25%). Набагато гірше справи з цим показником йдуть в Закарпатській (0%), Київській (з 34 ОШ – 1 в ОТГ, що становить 3%), Харківській (2 ОШ в ОТГ з 22, що становить 9%) областях. Лідером тут виступає Житомирська область (27 ОШ в ОТГ з 36, що становить 76%). Таким чином, діаграма дає наочне уявлення про те, в яких областях держадміністрації найбільш неохоче розлучаються зі своїми традиційними управлінськими ролями. Донецька область до них не належить, що вселяє певний оптимізм щодо майбутніх перспектив децентралізації освіти в регіоні.

У Донецькій області гостро стоїть проблема фінансового забезпечення роботи опорних шкіл. Грошові кошти на їх потреби надходять з місцевих бюджетів, і частково – з державного (у вигляді освітньої субвенції та зі спецфондів). Кошти йдуть на поліпшення матеріально-технічної бази опорних шкіл, зарплати педагогам, ремонти приміщень. Але деякі потреби залишаються не забезпеченими:

  • Вкрай незадовільний стан транспортної інфраструктури, відсутність у місцевих рад важелів впливу на уповноважені органи виконавчої влади з метою перенаправлення коштів на ремонт та будівництво необхідних освітньому округу доріг.
  • У багатьох малих містах області централізоване опалення та гаряча вода відключені, отже школа повинна сама дбати про їх забезпечення.
  • Відсутність матеріально-технічної бази для організації гуртків та секцій.

До того ж, місцеві ради та адміністрації шкіл демонструють слабку активність у пошуку нових джерел фінансування, дозволених законом, що посилює фінансові проблеми.

В цілому, зазначені вище проблеми в тій чи іншій мірі характерні для всіх областей України. Існують і специфічні, притаманні лише Донецькій області:

  • Ризикованість створення опорних шкіл та вкладання в них фінансів в населених пунктах поблизу лінії розмежування (в «сірій зоні»). Всього шкіл на лінії розмежування – 54. Але опорні школи там все ж створюються – в цьому місцева влада бачить не тільки ризик, але й політичну доцільність. Так, в Авдіївці та Красногорівці реконструюються 2 школи, які стануть опорними.
  • Деякі міста та селища розділені на частини лінією розмежування. Постає питання: як тут сформувати освітній округ та забезпечити територіальну доступність опорної школи?
  • Безпека роботи вже створених опорних шкіл поблизу лінії розмежування та в цілому по області у зв’язку з прифронтовим розташуванням.
  • Необхідність посиленої просвітницької роботи та часта протидія їй з боку місцевого населення: слід було б приділяти більше уваги громадянській освіті в прифронтовому регіоні, щоб зменшити вплив ідеології «руського міра». Але населення не завжди позитивно це сприймає, а педагоги не завжди компетентні в цій діяльності.

 

Висновки та рекомендації

Найбільша динаміка у процесі впровадження освітньої реформи на регіональному рівні простежується в реалізації пілотних проектів з навчання першокласників, у впровадженні інклюзивної освіти та в створенні опорних шкіл. Однак, в кожній з їх складових виникає ряд труднощів організаційного, матеріального, психологічного характеру.

Найбільш проблемними виглядають питання децентралізації управління освітніми установами та створення системи самоврядування, впровадження громадянської освіти. Об’єктивні причини – відсутність відповідних традицій та знань, нормативна недосконалість відповідних положень Закону України «Про освіту». Відповідно, і в Проекті регіональної програми «Освіта Донеччини в європейському вимірі 2017 – 2020 рр.» не приділяється достатня увага питанням децентралізації управління. Громадянська освіта ігнорується взагалі.

У Проекті регіональної програми «Освіта Донеччини в європейському вимірі 2017 – 2020 рр.» вкрай недостатньо врахована специфіка прифронтового регіону та його найважливіша роль в процесі реінтеграції тимчасово окупованих територій. Перш за все, це стосується створення нового середовища життя навчального закладу шляхом його демократизації та становлення в якості інституту громадянського суспільства. У той же час, саме кардинальні зміни в цій сфері можуть стати одним з найбільш наочних прикладів позитивної демократичної динаміки у регіоні та в країні.

У зв’язку з цим необхідне істотне доопрацювання Проекту регіональної програми «Освіта Донеччини в європейському вимірі 2017 – 2020 рр.» у частині децентралізації управління освітою та становлення шкільного самоврядування, створення системи громадянської освіти, а також, максимальне прискорення впровадження відповідних положень.

 Світлана Топалова, Тетяна Чистіліна

Аналітичний центр «Обсерваторія демократії»

 Матеріал підготовлений за підтримки Європейського Фонду за Демократію (EED). Зміст публікації не обов’язково відображає точку зору EED та є предметом виключної відповідальності Аналітичного центру «Обсерваторія демократії».

 

Share on FacebookShare on Google+Tweet about this on TwitterShare on LinkedInShare on VKPin on Pinterest

8800
коментарі відсутні